Чорношкіра громада з'явилася у Британії при Єлизаветі I
Якщо вийти на станції метро Олдгейт на сході Лондона і пройтися вулицею Уайтчепел-роуд, вас зустріне запаморочлива суміш різних говірок, рас, храмів, мечетей та знаменитих ресторанчиків району Брік-лейн – досить типова сцена для сучасної мультикультурної Британії.
Більшість британців вважають, що представники чорної раси із колишніх колоній з'явилися тут після Другої світової війни.
Поява вихідців з Карибського регіону, наприклад, міцно пов'язана у свідомості місцевих жителів з кораблем "Емпайєр Віндраш", який доставив 1948 року до Британії велику групу жителів країн Карибських островів.
Появу бангладешців пов'язують із війною за незалежність 1971 року, а вихідців з Уганди індійського походження - з наказом, виданим 1972 року тодішнім диктатором цієї країни Іді Аміном про їхнє вигнання.
Однак мешканців країн Західної Африки і навіть Бенгалії (область на півдні Азії, на території сучасних держав Індія та Бангладеш) можна було зустріти на вулицях Лондона ще за часів Шекспіра.
Звичайно, їх було небагато, і тодішні лондонці на них дивилися з подивом, а іноді й з ворожістю.
Прислуга, музиканти та актори
Тим не менш, ми тепер знаємо, що вони тут жили, працювали та брали шлюби з місцевими жителями. Можна сказати, що темношкіра громада Британії розпочала відлік свого існування саме з часів правління Тюдорів.
Так, перші чорношкірі з'являлися в Британії ще за часів Римської імперії, але тоді їх було дуже мало.
Зміни почалися за часів правління Єлизавети I. В архівах того часу можна знайти записи про простолюдини не білої раси, які жили і працювали в Англії, особливо в Лондоні.
Автор фото, THINKSTOCK
Підпис до фото, Шекспір написав кілька п'єс, в яких були ролі для темношкірих людей, найвідоміший з них - Отелло
Сам Шекспір, якого завжди цікавили "інші" персонажі, написав кілька п'єс, у яких були ролі для темношкірих людей, найзнаменитіший з них – Отелло. Сам цей факт показує, що вони були помітною частиною тогочасного Лондона.
Вони працювали прислугою, серед них були музиканти та актори. І йдеться про кілька сотень людей, якщо не більше.
Тут слід наголосити, що вони не були рабами. У самій Англії рабовласництво було заборонено. І багато хто з чорношкірих британців брали шлюби з місцевими жителями.
Наприклад, у 1599 році на вулиці Сент-Олав-Харт-стріт жив чоловік на ім'я Джон Кетман, який, згідно з записами в парафіяльній церкві, одружився з "чорною служницею" Констанції. Трохи пізніше там же одружилися "мавр-християнин" Джеймс Каррес і служниця Маргарет Персон.
З архівів церкви Святого Ботольфа на станції Олдгейт можна дізнатися багато цікавого. Тут згадуються не лише французькі та голландські іммігранти, але є й перс, кілька індійців та людей з "Ост-Індії" (теперішня Бенгалія).
В одному цьому невеликому приході до кінця XVI століття жило 25 темношкірих людей. Більшість із них були слугами, але один жив неподалік дзвонової майстерні, і, зважаючи на все, там і працював.
Похорон деяких з них був дуже пишним, що свідчить про те, що їх поважали колеги, роботодавці та сусіди.
Деякі деталі парафіяльного архіву просто вражають.
Наприклад, в 1597 Мері Філліс, 20-річна чорна жінка, була служницею у вдови Баркер з вулиці Марк-лейн. На той час вона жила в Англії вже 13 чи 14 років.Вона була дочкою мавра, який майстрував лопати та кошики.
До приходу в будинок вдови Баркер Мері була у служінні у швачки Міллісент Портер, яка жила в районі Іст-Смітфілд. Дізнавшись про вчення Христа, Мері виявила бажання хреститися і звернулася з цим проханням до священика через свою господиню.
Після зустрічі Мері з парафіяльним священиком церкви Святого Ботольфа, який переконався у щирості її намірів, вона вивчила катехизис, промовила "Отче Наш" і була охрещена в п'ятницю, 3 червня 1597 року. На обряді були присутні свідки, переважно дружини багатих парафіян. У документах написано, що вона стала активною парафіянкою. З усього стає ясно, що Мері була повноправним членом громади.
Район борделів
Далеко не у всіх життя було настільки ж ідилічним.
Відомо, що серед лондонських повій були й темношкірі жінки. Їх можна було зустріти як у Саутворці, на південному березі Темзи, так і в районі борделів на Тернмілл-стріт у Кларкенуеллі.
Підпис до фото, Олауда Еквіано був звільненим рабом, моряком та відомим письменником
Саме там був знаменитий бордель, що належав Люсі Негро, колишньої танцівниці при королівському дворі. Її заклад користувався особливою популярністю серед аристократів та адвокатів.
Цей район Лондона мав сумну славу. У 1602 році Денис Едвардс писав своєму другові: "Будь добрий, дізнайся, чи вільна моя негритянка, і замов її мені. Вона зараз працює в датській пивній Сван, на Тернмілл-стріт".
Приятель Шекспіра поет Джон Вівер також вихваляв жінку з обличчям "чорним, як чорне дерево, як чорна смоль".
Близько 1600 року уряд стурбувався присутністю країни стільки чорношкірих людей.Їхня кількість значно збільшилася за рахунок звільнених англійцями рабів із захоплених іспанських судів.
В архіві державного листування, створеному на початку XVII століття Вільямом Сесілом, наближеним Єлизавети I, можна, наприклад, знайти ось такий лист: "Королева стурбована великою кількістю "негрів і маврів", що проникли в королівство і отримали притулок, до обурення Її власного народу після проблем виникли між Її Величністю та королем Іспанії".
Йдеться про звільнених рабів із захоплених іспанських кораблів. В уряді навіть обговорювалися плани щодо їх висилки з країни.
У липні 1602 року Вільям Сесіл почав чинити тиск і на господарів торгових судів.
Один з них написав: "Я, не без зусиль, зміг переконати купців, які торгують з Варварським берегом, платити за їжу та житло маврів, звільнених кораблями Її Величності, доти, доки не з'явиться можливість відправити їх на Варварський берег".
На даний момент невідомо, чи був виконаний цей план. Так само як і в наш час, до заяв уряду тієї епохи слід відноситися з певною часткою скептицизму.
Проте, слід зазначити, що тодішня влада вважала свій обов'язок забезпечити звільнених рабів продовольством та житлом.
Історія темношкірої громади Британії сягає глибоко в історію.
На жаль, історія не зберегла їхніх власних розповідей про своє життя. Лише до XVIII століття стали з'являтися романи, поеми, спогади, написані чорними британцями - наприклад, відомі такі імена, як Олауда Еквіано, Оттоба Кугоано та Ігнатіус Санчо.
У XVIII столітті темношкіре населення Лондона досягало, за деякими оцінками, 20 тисяч жителів. Чорношкірі навіть мали свої власні таверни.
Вони становили відносно невеликий відсоток населення, але внесли свій внесок в історію.
Іноді я запитую себе: що подумала б Мері Філліс, якби вона опинилася в сьогоднішньому Лондоні?
П'ять расових стереотипів, які розвінчала наука
У світі склалося чимало стереотипів і забобонів щодо расової приналежності, але це зовсім не означає, що вони відповідають дійсності. Іноді в них вірять навіть ті, хто в жодному разі не вважає себе расистом.
Багато хто, керуючись найкращими спонуканнями, досвідом та культурною історією, дотримується поглядів, які не відповідають науковій теорії генетики людини.
Наприклад, дехто вважає, що азіатським школярам з народження легше дається математика, що чорношкірі люди краще відчувають ритм і що євреї краще розпоряджаються грошима. Майже кожен з нас має знайомих, які так вважають.
"У наші дні прояви відкритого расизму зустрічаються частіше, ніж будь-коли на моїй пам'яті. Нам необхідно протистояти йому фактами", - каже генетик і ведучий Бі-бі-сі Адам Рутерфорд.
За його словами, науковий підхід до цієї проблеми дозволяє відокремити факти від міфів.
Ось п'ять розвінчаних наукою расових міфів.
Міф 1: ДНК чорношкірих та білих сильно відрізняються.
Автор фото, Getty Images
Основним пігментом у шкірі людини є меланін. Він захищає нас від сонця.
Він поглинає ультрафіолетові промені, не дозволяючи їм руйнувати фолієву кислоту (вітамін В9) – один із ключових вітамінів організму.
Багато генів беруть участь у біохімічних реакціях, які сприяють виробленню меланіну. Природні варіації у цих генах зумовлюють різноманітні відтінки шкіри людей.
Виходить, що всередині людської раси найбільша генетична відмінність – між чорними та білими? Зовсім ні.
По-перше, у всіх людей ДНК практично однакова, генетичних відмінностей дуже мало. Цей факт зумовлений тим, що людство зародилося африканському континенті.
По-друге, в Африці спостерігається набагато більша генетична різноманітність, ніж у всьому світі.
У двох представників різних племен у ПАР може бути більше генетичних відмінностей, ніж у шріланкійця, корінного новозеландця та російського.
Ми можемо ділити людей на білих, чорних чи коричневих, але ці зовнішні фактори не є точним індикатором наших генетичних відмінностей чи подібностей.
Міф 2: існує "расова чистота"
Автор фото, Getty Images
Нам здається, що певні райони, території чи народи бувають ізольовані - чи то у фізичному чи культурному сенсі - і ці межі видаються непереборними.
Але історія та генетика вважають інакше. По суті, жоден народ не можна вважати статичним.
"Всю свою історію люди переміщалися світом і займалися сексом, коли у них виникала така можливість", - пояснює доктор Рутерфорд.
Іноді ці переміщення були масовими і відбувалися протягом короткого проміжку часу.
Найчастіше народи залишаються одному місці багато десятків років, і може здатися, що вони з'являється географічний і культурний якір.
"Проте у кожного нацистського лідера були предки євреї. У кожного прихильника ідеї про перевагу білих були предки з Близького Сходу. У кожного расиста є предки з Африки, Індії, Східної Азії, як, в принципі, і у всіх інших людей" , – пояснює доктор Рутерфорд.
"Расова чистота - це чиста вода фантазія. Для людей не існує такого поняття, як чиста кров. Є лише напівкровки, в жилах яких тече кров безлічі народів", - сказав учений.
Міф 3: "Росія для росіян", "Англія для англійців"
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Чи можна впевнено сказати, хто був першим жителем на території нинішніх країн?
Деякі люди відчувають неприязнь до мігрантів і біженців, які приїжджають до їхньої країни.
Як приклад можна згадати стрілянину в кальянній німецького міста Ханау, що сталася 19 лютого.
Ультраправі вже довгий час висловлюють своє невдоволення міграцією, заявляючи "Німеччина для німців", "Франція для французів", "Туреччина для турків", "Італія для італійців" тощо.
"Повертайтеся назад, забирайтеся додому", - цю образливу фразу мігранти дедалі частіше чують у багатьох країнах.
Автор фото, Litalia Agli Italiani / Facebook
Підпис до фото, В Італії існує коаліція ультраправих "Італія для італійців"
Правду кажучи, в Німеччині, Франції, Туреччині та Італії імміграція існувала протягом всієї їхньої історії. По суті, це стосується всіх країн.
Наприклад, британські острови стали домом для мігрантів з тих пір, як вони відокремилися від континенту близько 7500 років тому.
Перед тим, як їх завоювали нормани в 1066, на острови вторгалися вікінги, англи, сакси, гуни та інші народи і племена.
До них на островах правили римляни, які, своєю чергою, були чистокровними жителями Риму, а представляли великі території імперії - від Сахари в Африці до Близького Сходу.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, У 1972 році перевізники м'яса прийшли з протестом до будівлі Хоум офісу з транспарантами "Британія для британців" та вимогою зупинити імміграцію до країни.
А приблизно 4500 років тому в Британії жили переважно фермери, нащадки людей, які перебралися туди з Європи суходолом, що пов'язувала нинішню Голландію із західною частиною Британських островів.
За аналізом ДНК вчені дійшли висновку, що вони мали оливковий колір шкіри, темне волосся і карі очі.
А до них там жили мисливці-збирачі, шкіра яких була ще темніша.
Тож коли радикальні партії чи расисти заявляють "Франція для французів" чи "Італія для італійців", розмірковуючи про корінних жителів, кого конкретно вони мають на увазі?
Міф 4: ДНК-тест може довести, що людина на 100% біла.
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, У кожної людини зберігається ДНК лише від половини предків – аж до 11 поколінь
Люди цікавляться генеалогією і своїм родоводом, але особливо в цьому досягли успіху расисти.
Прихильники переваги білої раси, націоналісти та антисеміти облюбували сайти, на кшталт Stormfront, на яких вони обговорюють популяційну генетику та займаються запереченням Голокосту.
Вони купують ДНК-тести, наприклад у компанії Ancestry DNA, намагаючись довести, що вони на 100% білі або не мають єврейської крові.
Але їхня логіка неспроможна.
Автор фото, Getty Images
ДНК-тест може розповісти вам щось цікаве про історію вашої сім'ї.
Проте його можливості обмежені особливостями біології.
Згодом у ДНК людей починають зникати сліди їхніх далеких предків, і через покоління цей втрачений обсяг стає величезним.
У кожної людини зберігається ДНК лише від половини предків – аж до 11 поколінь.Так що цілком ймовірно, що у вас може не виявитися генетичної спорідненості з вашими предками, які жили нещодавно - у XVIII столітті.
"Ви походять від великої кількості людей з усього світу - від тих, кого ви знаєте і вважаєте своїми предками, і від ще більшої кількості тих, про кого ви уявлення не маєте. З багатьма з них у вас немає суттєвого генетичного зв'язку", - пояснює професор Рутерфорд.
Міф 5: Чорношкірі бігають краще за білих
Автор фото, Getty Images
Підпис до фото, Дехто вважає, що чорношкірі спринтери мають перевагу в бігу завдяки своєму походженню
Останній раз білий спортсмен виграв олімпійський фінал у бігу на 100 метрів у 1980 році.
З того часу чорношкірим спортсменам немає рівних у цій спортивній дисципліні. Тому багато хто вважає, що вони мають перевагу в бігу завдяки своєму походженню.
"Можливо, існують імовірнісні прогнози про етнічну приналежність та спортивний успіх, засновані на генетиці, - сказав доктор Рутерфорд, - але навіть у кращому випадку вони будуть непереконливими".
Зрозуміти генетику спортивного успіху дуже складно.
Автор фото, Getty Images
За словами доктора Рутерфорда, фізичну силу визначає безліч факторів, у тому числі розмір серця, ефективність поглинання людиною кисню та відновлення м'язів.
Це все відносно добре вивчені явища, що ґрунтуються на генетиці людини. Але є й інші фізичні характеристики (наприклад, гнучкість та координація), про які вчені поки менше інформації.
Крім того, існує і психологічна складова. Це, наприклад, рішучість, завзятість, концентрація та прийняття ризикованих рішень.
Науці відомо, що люди, які процвітають у швидких, енергійних видах спорту, як правило, володіють вищим відсотком м'язових клітин, що швидко скорочуються, які дозволяють швидше виділяти енергію.
Автор фото, Getty Images
В основі генетичного пояснення є ген альфа-актинін-3 (ACTN3).
Дослідження показали, що у елітних спортсменів, які у силових видах спорту, частіше зустрічається R-тип ACTN3. Дослідження показує, що ген зустрічається частіше у афроамериканців (96%), порівняно з білими американцями (80%). Як бачимо, різниця є, але вона невелика.
Це дає невелику перевагу афроамериканцям у динамічних, вибухових видах спорту, але це абсолютно не пояснює, чому чорношкірі спринтери перевершують білих суперників.
Якби все зводилося до того гена, то, відповідно до пропорції, на кожних шість чорношкірих елітних спринтерів припадало б п'ять таких же першокласних білих бігунів.
За словами доктора Рутерфорда, це спрощений аналіз, але все ж таки це хороший приклад того, як генетика не може бути використана для виправдання расових стереотипів у спорті.
