У чистій ємності змішайте:
- один літр безпечної води;
- половину чайної ложки солі (3,5 г);
- чотири столові ложки (або вісім чайних ложок) цукру (40 г);
- перемішайте сіль та цукор до повного розчинення у воді.
Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця та Національні товариства Червоного Хреста та Червоного Півмісяця залучають людей по всьому світу до процесу забезпечення готовності до епідемії та реагування на неї. Інструментарій по боротьбі з епідеміями надає інформацію для волонтерів та менеджерів щодо запобігання поширенню епідемій на рівні спільноти та контролю за ними, а також рекомендації щодо належного спрямування хворих та основного догляду за ними.
© 2024 - Міжнародна Федерація товариств Червоного Хреста та Червоного Півмісяця | Вхід
Ex Tempore. Приготування препаратів в асептичних умовах: розчин Рінгера
Інфузійна терапія (від лат. infusio - Вливання, впорскування; та грецьк. θεραπεία - Лікування) - метод лікування, заснований на введенні в кровотік розчинів певного обсягу та концентрації з метою корекції або запобігання патологічної втрати рідини. Інфузійна терапія сприяє відновленню об'єму та складу позаклітинної та внутрішньоклітинної рідини
Точкою відліку історія створення та впровадження у клінічну практику електролітних розчинів вважатимуться другу половину ХІХ ст., як у 1882 р.Сідней Рінгер запропонував для клінічного застосування новий електролітний розчин, в якому поряд з іонами Na+ і Сl- були також іони К+ і Са2+ у вигляді солей — КСl і CaCl2. З того часу цей розчин носить ім'я свого творця і до теперішнього часу його широко застосовують у клінічній практиці. Розчин, розроблений С. Рінгер, став прообразом або матрицею для створення багатьох інших електролітних розчинів.
Сідней Рінгер (1835-1910) - британський лікар і фармаколог, відомий винаходом розчину для інфузій. Вся професійна діяльність була пов'язана зі шпиталем при Університетському коледжі Лондона. У 1854 р. С. Рінгер вступив до Університетського коледжу і закінчив його в 1860 р. Був інтерном (1861–1862 рр.) в університетській клініці, отримав диплом у 1863 р. і був призначений помічником лікаря у лікарні. Повноправним лікарем Сідней Рінгер став 1866 р. Рінгер був видатним педагогом. У 1870 р. він став членом Королівського коледжу лікарів, а 1885 р. - членом Лондонського королівського товариства. У 1887 р. був призначений професором клінічної медицини (аж до своєї відставки у 1900 р.). За спогадами сучасників Сідней Рінгер ставився до своїх досліджень чи не з фанатизмом, проводячи кожну вільну хвилину в університетській лабораторії. Варто зазначити, що С. Рінгер як дослідник широко експериментував з різними за іонним складом електролітними розчинами, що містять хлориди натрію, калію, кальцію та магнію. Він намагався створити ідеальний інфузійний розчин, який сприяв би підтримці життєдіяльності ізольованого серця тварин в експериментальних дослідженнях.
Трохи згодом англійський фізіолог F.S.Locke (1871-1949) видозмінив склад розчину Рінгера, знизивши в ньому вміст калію хлориду і кальцію хлориду, при цьому додав глюкозу, а як резервний луг - натрію гідрокарбонат. Отриманий інфузійний розчин мав ширший хімічний склад, порівняно з розчином Рінгера, і став менш кислим (рН 6,5). Цей пропис отримав назву розчину Рінгера - Локка.
Розчин містить збалансовану (ізотонічну) суміш основних катіонів в еквівалентних для неї концентраціях. Введення розчину відновлює водно-сольовий баланс і заповнює дефіцит рідини в організмі людини, що виникає при його дегідратації або через акумуляцію позаклітинної рідини при великих опіках, травмах, порожнинних операціях, перитоніті.
Розчин зменшує агрегацію формених елементів та в'язкість крові, тобто покращує її реологічні властивості та перфузію тканин, перешкоджаючи розвитку незворотних змін у тканинах та підвищуючи ефективність гемотрансфузійних заходів при масивних крововтратах та важких формах шоку. Розчин Рінгера - Локка має також дезінтоксикаційний ефект внаслідок зниження концентрації токсичних продуктів у крові та активації діурезу.
Препарати для інфузій повинні відповідати всім вимогам до ін'єкційних розчинів. Однак до них додатково пред'являють вимоги ізотонічності, ізоіонічності, ізогідрічності та ізовязкості. Обов'язковим для таких розчинів є визначення осмолярності.
ТЕХНОЛОГІЯ РОЗЧИНУ РІНГЕРУ (SOLUTIO RINGERI)
Особливістю приготування розчину Рінгера є те, що розчинник ділять навпіл і готують два розчини - розчин хлоридів натрію, калію і кальцію (Рінгера № 1) і розчин гідрокарбонату натрію (Рінгера № 2) з дотриманням всіх особливостей його технології (розчиняють у воді при температурі 15 -20 ° С, наповнюють флакон на 80%, стерилізують у горизонтальному положенні та використовують розчин після повного охолодження).
Rp.: Sol. Ringeri 400 ml Sterilisa!
D.S. Для внутрішньовенного введення
Rp.: Natrii chloridi 3,6
Kalii chloridi
Calcii chloridi
Natrii hydrocarbonatis ana 0,08
Aquae pro injectionibus ad 400 ml Sterilisa!
D.S. Для внутрішньовенного введення
Нінель Орловецька, канд. фарм. наук,
Оксана Данькевич, канд. фарм. наук,
Руслан Редькін, канд. фарм. наук,
Національний фармацевтичний університет, Харків
“Фармацевт Практик” #5′ 2017
