Історія освіти та педагогічної думки
стаття

У різні епохи педагогіка та освіта розвивалися у різних напрямах залежно від звичаїв, світогляду людей, певних цінностей, що відповідають духу часу, навіть умов життя. Наприклад, в епоху європейського Середньовіччя філософсько-педагогічна думка головну мету виховання бачила у порятунку душі. Прекрасною сторінкою історія світової культури, педагогічної думки виявилася епоха пізнього європейського Середньовіччя (кінець XIV - початок XVII ст.), що пройшла під знаком гуманістичних ідей Відродження. Найкращі уми Європи цього часу проголошували людину головною цінністю на землі та прокладали нові шляхи виховання, прагнучи розкрити в людині все найкраще. У філософсько-педагогічній думці в оновленому вигляді з'явився ідеал духовно та фізично розвиненої особистості, який був наповнений конкретно-історичним змістом. Хотілося б звернутися до ідей та думок у педагогіці в Росії, а зокрема до педагогічної думки у першій половині XIX ст.

Завантажити:

Попередній перегляд:

Історія освіти та педагогічної думки

У різні епохи педагогіка та освіта розвивалися у різних напрямах залежно від звичаїв, світогляду людей, певних цінностей, що відповідають духу часу, навіть умов життя. Наприклад, в епоху європейського Середньовіччя філософсько-педагогічна думка головну мету виховання бачила у порятунку душі. Прекрасною сторінкою історія світової культури, педагогічної думки виявилася епоха пізнього європейського Середньовіччя (кінець XIV - початок XVII ст.), що пройшла під знаком гуманістичних ідей Відродження.Найкращі уми Європи цього часу проголошували людину головною цінністю на землі та прокладали нові шляхи виховання, прагнучи розкрити в людині все найкраще. У філософсько-педагогічній думці в оновленому вигляді з'явився ідеал духовно та фізично розвиненої особистості, який був наповнений конкретно-історичним змістом. Хотілося б звернутися до ідей та думок у педагогіці в Росії, а зокрема до педагогічної думки у першій половині XIX ст.

У цей час у Росії переважала ідея народності виховання та освіти, поширюються ідеї європейського просвітництва. Актуальність подібного ідейного спрямування в педагогіці першої половини XIX століття безпосередньо пов'язана з політичними процесами, що відбувалися в країні. Зокрема, це вплив опозиції. е. декабристів, які запропонували проекти широкої освіти народу. Виховані на ідеях Французької революції та Просвітництва, вони поставили знак рівності між грамотністю широких верств населення та набуттям політичних прав.

Питання виховання порушувалися у працях філософів, письменників, істориків, у проектах громадського перебудови, запропонованих декабристами. Здобув популярність «Трактат про виховання» А.Ф. Бестужева, в якому на основі вивчення філософів античності та Нового часу, а також власного досвіду викладання в кадетському корпусі розкривалися завдання виховання та його методика стосовно представників дворянського стану.

Після повстання декабристів громадська увага до питань освіти лише посилюється. Уряд Миколи I усвідомив необхідність виховання законослухняних вірнопідданих.Йде пошук ідеології, теоретичних засад виховання, обґрунтування його національної специфіки та самобутності. У 1830-1850-х роках. у сфері освіти та педагогічної думки оформляються дві тенденції: одна відображає офіційну політику, інша – демократичні настрої суспільства. У 40-ті роки. ХІХ ст. інтелігенція у суспільстві розділилася на два табори — західників і слов'янофілів, які відстоювали різні шляхи розвитку. Полеміка, що розгорнулася між ними, торкнулася й питань освіти. Західники (В.Г. Бєлінський, Т.Н. Грановський, В.Ф. Одоєвський. Н.В. Станкевич), які виступали за розвиток Росії за західною моделлю, вітали західноєвропейську освіченість, запозичення зарубіжних педагогічних ідей, форм і методів навчання та виховання . Слов'янофіли (І.В. Кирієвський, А.С. Хом'яков, К.С. Аксаков, Ю.Ф. Самарін та ін), які вважали, що Росії призначений особливий шлях розвитку, вважали, що система освіти повинна будуватися з урахуванням національної самобутності російського народу, опори на православні традиції виховання.

На мій погляд, ідеї європейського просвітництва благотворно вплинули на педагогічне мислення в Росії в першій половині XIX століття. Ідея всенародності освіти, незважаючи на те, що декабристи пов'язували її з безпосередньою участю в політичному житті країни, справила корисний вплив на подальшу реорганізацію системи освіти в цілому. Також хочеться відзначити те, що педагогічні ідеї були нерозривно і тісно переплетені з політичною обстановкою в країні, де і уряд, і опозиція звертали чималу увагу саме на становлення молодих поколінь. Всенародність та вседоступність освіти як ідея зараз, у наші дні, є максимально актуальною.Філософи, мислителі першої половини ХІХ століття писали і виступали проти пронизували шкільне виховання «рабського духу, рабської дисципліни, рабського мовчання». Актуальні в наші дні та ідеї систематичності та науковості. У наші дні система освіти також бере до уваги ці принципи за одні з найголовніших.

Підсумовуючи вищесказане, у першій половині 1800-х років. питання освіти та виховання у Росії набули помітного суспільного звучання. Уми політиків та педагогів особливо займала ідея народності виховання та освіти. Деякі ідеї, що виникли та поширювалися в ту епоху, залишаються важливими та актуальними. Педагогічна думка нескінченно розвивається, система освіти піддається реорганізаціям, збираючи кращі ідеї великих педагогів, просвітителів і формуючи найбільш ефективну і відповідну духу часу, а також духу освіти структуру.

Історичні етапи розвитку освіти та педагогіки в Росії

Кожина, Н. Ст. Історичні етапи розвитку освіти та педагогіки в Росії/Н. Ст. Кожин, Г. А. Кленкова, Л.Л. Р. Дойнова. - Текст: безпосередній // Освіта: минуле, сучасне і майбутнє: матеріали VIII Міжнар. наук. конф. (м. Краснодар, жовтень 2020 р.). - Краснодар: Новація, 2020. - С. 13-16. - URL: https://moluch.ru/conf/ped/archive/379/16058/ (дата звернення: 13.11.2024).

Освіта та педагогіка пройшли кілька тисячоліть свого становлення, перш ніж з роз'єднаних поглядів, теорій, гіпотез та окремих ідей перетворитися на науку та комплексну систему. У цьому процес розвитку виховно-освітніх інститутів був різноманітним, неоднозначним і часом суперечливим.

Історія освіти та педагогічних навчань, даючи уявлення про процес розвитку теоретичних аспектів та практичних канонів освіти та виховання, сприяє формуванню світогляду та професіоналізму майбутнього педагога, а також є важливою умовою розвитку загальної та педагогічної культури особистості.

Історія педагогіки та освіти предметом дослідження та вивчення ставить складні процеси формування педагогічної теорії та практики в умовах різних культур, країн та цивілізацій, а також у різні історичні віхи. З огляду на структуру історико-педагогічних знань тут можна виділити дві предметні зони: дослідження теорії та дослідження практики. Ці зони у своїй сутності єдині, адже педагогіка, будучи однією з форм духовного та практичного освоєння світу, реалізується у педагогічній практиці, що є платформою втілення педагогічних ідей: від державної політики у сфері освіти до діяльності сім'ї та школи.

Система освіти Росії займається безперервною підготовкою молодих фахівців, що на гідному рівні знаються на техніці, медицині, сучасних інформаційних технологіях. Культивуючи уявлення про якісне навчання, як про заставу та гарантію успішної служби, вітчизняні освітні інститути прищеплюють молодим спеціалістам прагнення постійного професійного вдосконалення та планомірного підвищення кваліфікації відповідно до прискорених темпів розвитку та життя сучасної цивілізації. Освічена людина, маючи здорові амбіції, прагне зайняти в суспільстві гідне місце, цю можливість йому дає працю.Разом з цим виховання людини (а в даному контексті — майбутнього фахівця), здатного злагоджено та якісно працювати в колективі, що є основною метою педагогіки, забезпечує піднесення на більш високий рівень розвитку всіх галузей економіки країни, що є вкрай важливим для держави та суспільства в цілому .

Таким чином, граючи важливу роль у соціалізації людини, у формуванні її активної життєвої позиції, у розвитку різнобічної особистості, система професійної освіти забезпечує також розвиток кадрового потенціалу всього соціуму.

Проте останніми роками викладачі відзначають назрілу потребу у творчих особистостях. Тому система російської освіти, володіючи достатньою часткою гнучкості і виявляючи особистісний підхід, стала більш ретельно придивлятися до дітей дошкільного віку, щоб якомога раніше виявляти талановитих та обдарованих нестандартними здібностями. З цією метою створюються дитячі розвиваючі центри, клуби розвитку творчості та інтелекту, центри виявлення та підтримки обдарованих дітей, школи «Чомучки», «Розвивайка» та інші, куди запрошуються діти з трьох років, для розвитку багатогранної, різнобічної особистості.

Мета освіти у Росії — як дати учням знання, а й виростити і виховати гідних членів суспільства, готових переймати багатовікові традиції, поважати старше покоління, продовжувати справу предків, старанно і сумлінно працювати, і працювати у команді.

Всесвітній день вчителя відзначається 5 жовтня більш ніж у ста країнах світу, у цей день прийнято вітати всіх працівників у сфері освіти. Для Росії це особливе свято, адже вітчизняні освітяни відомі у всьому світі.

Історія освіти в Росії.

Відповідно до матеріалів дослідників історії освіти у Росії, при первіснообщинному ладі період із VI в. за ІХ ст. виховання дітей у східних слов'ян розвивалося за аналогічною схемою і з тими самими особливостями, як і в інших первісних народів. Як зазначає М. Мазалова в публікації «Історія педагогіки та освіти», спочатку процес виховання був невіддільним від життєдіяльності племені та здійснювався через включення підростаючого покоління до трудової, господарської, побутової, ритуально-обрядової діяльності дорослих. Дівчаток навчали ведення домашнього господарства, рукоділля та ткацтва. У той самий час метою виховання хлопчиків було залучення їх до праці та розвитку навичок ведення сільського господарства: юнаки набували вміння у галузях землеробства і тваринництва. Головними засобами виховання на той час є язичницькі ритуали, і навіть плоди усної народної творчості, які у майбутніх епохах збережуть своє педагогічне значення.

У VIII ст. у слов'ян з'явилася писемність, вони користувалися «рисами та різами» — своєрідним варіантом піктографічного листа (Є. Ф. Карський. Нарис слов'янської кирилівської палеографії. Варшава 1901, с. 159-160). Деякі діти мали змогу навчитися письма за язичницьких святилищ. Процес навчання грамоті спростився лише до ХVI ст., коли для письма почав використовуватися папір і з'являється напівуставний лист — спрощений варіант написання. Навчання грамоті починалося з досягнення семирічного віку та змістовно не відрізнялося у різних станах. Навчальною літературою в російській школі на початкових етапах навчання були богослужбові книги, зокрема Часовник та Псалтир.

У XVII століття починають з'являтися посольські, лікарські, друкарські школи, так починає складатися систематичне професійне освіту у Росії.

Як зазначає О. Л. Міхащенко, у Типографській школі, заснованій у 1681 році за Наказом друкарського двору, до 1684 року навчалося 194 особи. Школа одночасно була початковою школою та училищем для підготовки друкарів Друкарського двору. У організації навчального процесу особливу роль грали старости, яким виплачувався «поденний корм» й у обов'язки яких входило «питати уроки в товаришів» [1].

Друковані абетки та букварі, що з'явилися в ХVII ст., Крім дидактичного матеріалу, містять і уривки моральної спрямованості. Так поступово складається новий вид навчальної літератури — азбуковники, які були збіркою правил поведінки для учнів, моральних повчань та методичних вказівок для вчителів. Граматика Мілентія Смотрицького — одна з перших друкованих навчальних книг.

У ХVІІІ ст. у Росії робиться спроба створення державної системи народної освіти. Виникають нові типи світських шкіл. Вони мають різну спрямованість та відрізняються змістом освіти. Реформі зазнають традиційні навчальні заклади: у практику вводяться нові засади організації освіти – класно-урочна система. У цей період були вперше теоретично розроблені та застосовані практично концепції середніх навчальних закладів, які готували інженерів, фахівців у галузі медицини, мореплавання та інших сферах, та концепції світського навчання та виховання в цілому, покликаного давати початкові практичні знання.

Процес оволодіння грамотою значно спростився з появою громадянського алфавіту, крім того, це дало поштовх розвитку світської літератури.

Величезний вплив на розвиток вітчизняної науки та системи освіти зробила Академія наук з університетом і гімназією при ній.

У 1755 році за безпосередньої участі М. В. Ломоносова в Москві відкривається перша в Росії установа вищої освіти, це найбільший виток у розвитку освіти того часу Університет складався з трьох факультетів: медичного, філософського та юридичного. дві гімназії, до програми навчання, до яких входили словесність, рідна мова, іноземні мови та латина, математика та Історія. Складається спадкоємність систем вищої та середньої освіти.

У 1786 р. Комісією по установі в Росії народних училищ створюється відповідний проект і «Статут народним училищам Російської імперії». за принципами класно-урочної системи. У малих народних училищах навчання тривало два роки і включало до своєї програми читання, лист, арифметику, малювання, катехизис та церковну історію.Термін навчання у головних народних училищах становив п'ять років, крім вищезгаданого переліку предметів діти вивчали також російську граматику і початку загальної історії. Навчальний день в училищах тривав з 8:00 до 18:00 з полуденною тригодинною перервою. Хлопчики і дівчатка навчалися разом, а прийом дітей здійснювався двічі на рік.

«Керівництво вчителям першого та другого класу» І. І. Фільберга у перекладі Ф. І. Янковича де Мієрево було головним методичним документом на той час, що регламентує діяльність вчителів народних училищ, що розкриває методику роботи з класом, що описує специфіку викладання різних предметів. До кінця ХVІІІ ст. для народних училищ поруч провідних учених та педагогів Росії були створені підручники з різних дисциплін.

Вітчизняна педагогіка ХІХ століття розвивалася з урахуванням західних ідей, але результаті російських реформ початку століття було створено державну систему освіти. Основу її склали відносини наступності між навчальними закладами всіх рівнів. Система вітчизняної освіти помітно розширилася у 1832–1842 роках. та кількість учнів у різних державних навчальних закладах збільшилася майже до ста тисяч.

Таким чином, у другій чверті ХIХ ст., в результаті реформ школи набули «свій» характеру і були призначені для населення певного стану.

Для викладацької діяльності запрошувалися вчителі-іноземці та наставники, з позитивними характеристиками та вітчизняним (російським) атестатом про освіту.У результаті проведених реформ у галузі освіти, збільшилася кількість шкіл і кількість учнів, розроблена національна державна система народної освіти, реалізується ідея про загальну початкову освіту.

Середня професійна освіта у Росії після революції стає частиною системи народної освіти. У технікумах з'являються спеціальності інженерів та помічників інженерів, з різними термінами навчання. У зв'язку зі збільшенням кількості промислових підприємств та розвитком галузей, багато технікуми стали готувати вузьких фахівців на базі семирічної школи, більша кількість навчальних годин відводилася на практичні заняття. Індустріалізація вимагала кваліфікованих фахівців та перебудови освіти.

Вже в 30-х роках відзначається інтенсивне зростання числа технікумів, а до 1941 кількість учнів склала 800 тисяч осіб. У цей період було розроблено стабільні навчальні плани.

Але Велика Вітчизняна війна внесла зміни у підготовці фахівців із середньою професійною освітою, кількість студентів різко скоротилася, лише до 1947 року було досягнуто колишнього рівня.

Періодом розвитку науково-технічної бази навчальних закладів відзначають 60-ті роки. Зростаюча потреба у кваліфікованих фахівцях призвела до збільшення контингенту учнів.

Для розвитку професійної освіти педагоги та психологи розробляють нові підходи для успішної реалізації навчального процесу.

Професійна освіта — це середовище, у якому людина розвиває як професійні якості, а й демонструє свою вихованість, інтелігентність, культуру.Сучасний учень повинен володіти професійними якостями і повинен бути компетентним, самостійним, відповідальним.

1. Міхащенко, А. Л. Історія початкової та середньої професійної освіти в Росії: навчальний посібник [Текст] / А. Л. Міхащенко. - Курган: Вид-во Курганського держ.

Як перший російський вуз мало не став інквізицією

Історію вищої освіти в Росії зазвичай вважають з заснування Московського університету в 1755 році.

Але був більш старовинний вуз, де навчався сам Ломоносов – Слов'яно-греко-латинська академія.

Точна дата заснування академії невідома. Не влаштовували предки пам'ятних церемоній відкриття з розрізанням стрічок.

Малої популярності академії та її творців існує одне логічне пояснення: впевненість, що просвітництво на Русі почалося з Петра I, а раніше нічого здорового та прогресивного явно бути не могло.

Втім, є одна обставина, яка заважає однозначно вважати установу академії торжеством розуму.

Забутий цар

Хоча фактично академія відкрилася за царівни Софії, основна заслуга належить Федору Олексійовичу - старшому братові Софії та Петра.

З царів та імператорів більшість росіян знають того ж Петра, Катерину II, Івана Грозного, та Олександров та Миколаїв XIX століття. Ну, ще вбитого Павла та Олексія Михайловича, при якому Україну приєднали та Стеньку Разіну голову відрубали. Інші пройшли блідими тінями, не залишивши сліду у масовій свідомості.

Федір Олексійович у моєму шкільному підручнику історії зовсім не згадувався. Багато хто думає, що коли Петро був сином Олексія Михайловича, то відразу після нього і запанував. Була там якась заварушка із стрільцями. А що ще за Федір?

Старшого сина та прямого спадкоємця царя Олексія природа образила здоров'ям. Чим саме він страждав, нам через нерозвиненість тодішньої медицини невідомо. Відомо лише, що в нього опухали ноги, часом так сильно, що він не міг ходити.

Федір помер 21 року, пробувши на престолі шість років і не залишивши дітей.

Багато вчених називають його втраченим шансом Росії.

Інтелектуал на троні

Петра в царі не готували, і його освітою займався вічно напівп'яний під'ячий Микита Зотов. А вихованням та навчанням старших дітей, Федора та Софії, керував Симеон Полоцький – київський чернець, високоосвічений богослов, письменник та поліглот.

Федір вільно володів польською, латиною та давньогрецькою. За словами князя Бориса Куракіна, молодий цар та його друзі "читали книги в солодощі".

Останніми словами Федора перед смертю були рядки Овідія. Зрозуміло, цар марив, але як же вони врізалися йому на згадку!

Інший сучасник писав, що за царя Федора " на Москві стали волосся стригти, бороди голити, шаблі і польські кунтуші носити, школи заводити " . Щоправда, на відміну Петра, він своїм придворним рекомендував, а чи не наказував.

За шість років Федір здійснив чотири примітні вчинки: скасував місництво і спалив розрядні книги, стратив протопопа Авакума, одружився на власний вибір і без дотримання старих обрядів, і затвердив проект академії.

Вчені греки та російські ентузіасти

Ще за Олексія Михайловича довго жив у Москві і який мав вплив на царя богослов Паїсій Лігарид, митрополит Гази, писав: "Якби мене запитали, які стовпи церкви і держави, я б відповів: по-перше, училища, по-друге, училища, і по-третє, училища".

Симеон Полоцький тоді ж заснував у Москві Спаську школу для молодих під'ячих, незабаром закриту на вимогу патріарха Йоасафа, який вважав Симеона "латинцем".

Рішення відкрити академію цар Федір, за наявними даними, ухвалив 1679 року за порадою Симеона Полоцького.

За рік Симеон помер. За справу взявся його учень Сильвестр Медведєв.

За кілька місяців до своєї смерті у 1682 році Федір Олексійович затвердив розроблений Медведєвим "Академічний привілей" з описом завдань, структури та навчальної програми нового закладу.

Тривалість курсу визначалася 12 років. Передбачалося, окрім богослов'я, вивчати світські гуманітарні науки, латину та живі європейські мови.

Вступ до академії відкривалося молоді всіх станів, крім кріпаків. Успішним, але незаможним студентам встановлювалася стипендія, яка за часів Ломоносова складала три копійки на день. Майбутній академік купував на "гроші" (півкопійки) хліба, на грошеня квасу, а решту витрачав на одяг і книги.

"А після здійснення вільних навчань мають бути подаровані в чини пристойні їхньому розуму, і наше особливе милосердя сприймуть", - обіцяв "Привілей" від монаршого імені.

Важкі часи

Після смерті Федора Олексійовича настала, висловлюючись по-сучасному, політична нестабільність: боротьба Милославських з Наришкіними, "Хованщина", два неповнолітніх формальних царя на спеціальному подвійному троні, перше в історії Росії жіноче правління. Уряду стало не до академії.

Продовжував клопотати лише Сільвестр Медведєв, без якого задум, швидше за все, не матеріалізувався б.

Він виписав до Москви вчених грецьких богословів, докторів Падуанської академії братів Йоакима та Софронія Ліхудів. Поки суд та справа, вони почали викладати в московському Богоявленському монастирі давньогрецьку мову та риторику семи учням, які можуть вважатися першими російськими студентами: Олексію Барсову, Миколі Семенову-Головину, Федору Полікарпову, Федоту Аггєєву, Йосипу Афанасьєву і якомусь ченцю Йову.

За першої нагоди Медведєв передав правительці Софії "Привілей" з поясненням: "Академії привілей тобі вручаю, що люб'язним твоїм братом створений є".

"Дуже багато сприяв грошима і розпорядженнями" також лідер Софії, фактичний перший міністр князь Василь Голіцин, якого Ліхуди називали "заступником, захистником, помічником, покривом і притулком".

Медведєв зібрав дві тисячі рублів казенних грошей та приватних пожертв, на які було збудовано двоповерхову кам'яну будівлю в Заїконоспасському монастирі. Туди 1687 року перемістилися Ліхуди, набравши нових студентів та викладачів. Цей рік вважається моментом заснування академії.

Університет чи інквізиція?

З волі царя Федора та її співробітників, на академію покладалися як навчальні, а й цензорско-полицейские функції.

Крім вчителів, у штаті мали складатися "охоронці".

Їм ставилося в обов'язок судити обвинувачених у "хулі на віру православну" і виносити вироки аж до страти; перевіряти всі книги, що ввозяться з-за кордону; видавати свідоцтва про благонадійність іновірцям, які перейшли до православ'я; перевіряти іноземців, які бажають займатися в Росії викладанням та книговиданням.

У самій академії іновірці не допускалися до викладання навіть світських дисциплін, а православні іноземці мали перед початком роботи бути "міцно у вірі засвідчені".

Передбачалося заборонити підданим тримати у себе, читати та обговорювати не апробовані охоронцями закордонні книги та наймати іноземців як домашніх учителів.

Всупереч поширеній думці, ніби Росія, принаймні, не знала інквізиції та полювання на відьом, вільнодумні книги та живих людей у ​​ній теж спалювали, хоч і в менших масштабах.

Склавшись політична кон'юнктура інакше, академія могла б перетворитися на репресивний орган, який займається на додачу до основної діяльності підготовкою освічених охоронців.

До наших днів

У 1701 році Петро I своїм указом підтвердив статус академії, але в цілому цікавився їй мало, оскільки, по-перше, хотів насаджувати прикладні науки, а по-друге, не любив нічого, так чи інакше пов'язаного із опальною сестрою.

Проте академія успішно розвивалася. У 1687 року у ній вважалося 76 студентів, зокрема 40 дворян і 36 " людей різного чину " , на початку XVIII століття вже 600, ще через століття - понад півтори тисячі.

Крім Ломоносова, в ній навчалися інші відомі люди: творець першого російсько-латинського словника Федір Полікарпов, поет Антіох Кантемір, автор знаменитого підручника арифметики Леонтій Магніцький, засновник першого в Росії публічного театру Федір Волков, дослідник Камчатки та Курил Степан Крашенинников, архітектор Перший російський лікар медицини Петро Постніков.

Бібліотека академії довго була найбільшою у Росії. З 1701 року за неї існував студентський театр.

У 1822 році її перевели в Трійце-Сергієву лавру і перетворили на Московську духовну академію, що існує дотепер.